24.06.2014

Одна з актуальних проблем сучасного суспільства - участь дітей у збройних конфліктах. За даними Дитячого фонду ООН(ЮНІСЕФ), за останні 10 років в ході збройних конфліктів 2 млн. дітей загинули, 6 млн. залишилися бездомними, 12 млн. отримали поранення або стали інвалідами; крім того, близько 300 тис. дітей-солдатів беруть участь в 30 конфліктах в різних точках земної кулі. Відомі різні форми такої участі: від допомоги комбатам (доставка зброї і боєприпасів, виконання розвідувальних завдань і так далі) до вступу в якості комбатів в національні збройні сили і інші озброєні групи.

 Першими міжнародними договорами, що регулюють стосунки, пов'язані з участю дітей у збройних конфліктах, стали додаткові протоколи 1977 м. Так, Додатковий протокол I (далі - ДП I), що стосується захисту жертв міжнародних озброєних конфліктів, зобов'язує держави робити усі можливі заходи для того, щоб діти, що не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у військових діях. Він прямо забороняє їх вербування у збройні сили і настійно рекомендує державам-учасникам при вербуванні осіб старше 15, але молодше 18 років віддавати перевагу особам більше старшого віку (ст. 77).

Наступним міжнародним договором, що торкнувся проблеми участі дітей у збройних конфліктах, стала Конвенція про права дитини 1989 р. Вона вимагає від держав-учасників, по-перше, вживати усі можливі заходи для того, щоб особи, що не досягли 15-річного віку, не брали прямої участі у військових діях (п. 2 ст. 38); У червні 1999 р. в Женеві Генеральна конференція Міжнародної організації праці вважаючи необхідним прийняти нові акти для заборони і викорінювання найгірших форм дитячої праці в якості головного пріоритету для національних і міжнародних дій" прийняла Конвенцію про найгірші форми дитячої праці. Держави - учасники узяли на себе зобов'язання по забороні примусового або обов'язкового вербування дітей для використання їх в збройних конфліктах, визнаних однією з найгірших форм дитячої праці. Згідно ст. 6 вказаній Конвенції держави "розробляють і здійснюють програми дій з викорінювання в пріоритетному порядку найгірших форм дитячої праці". Конвенція була швидко схвалена багатьма державами і ратифікована швидше за усі конвенції. Вже до листопада 2003 року число держав-учасників досягло 147. Цей факт підтверджує стурбованість світової спільноти проблемою залучення дітей в озброєні конфлікти, а також необхідність детальнішого правового врегулювання цього питання.

На сьогодні, на тлі збройних конфліктів на сході України, тема недопущення дітей в участі у збройних конфліктів стала актуальною і для нашої країни. В першу чергу за дітей несуть відповідальність батьки і особи, які їх замінюють. Тому, передусім, відповідальна особа за дитину не повинна допускати його появи в місцях великого скупчення людей, а також використання дитини в якості розповсюджувачів політичної продукції і агітаційних матеріалів, спрямованих на розпалювання збройних конфліктів.

На закінчення хотілося б відмітити, що в цілому на міжнародному рівні закріплена заборона на участь дітей у збройних конфліктах. Проте проблема дітей-солдатів досі залишається актуальною, у тому числі тому, що ця заборона не має абсолютного характеру. При цьому очевидні тенденція до удосконалення норм міжнародного права і прагнення міжнародного співтовариства до вирішення проблеми.