25.05.15
Війна...
Вимовляєш це слово -і бачиш, як у наших, вкритих сивиною, бабусь і дідусів відразу зникає усмішка з обличчя, на чоло лягають зморшки і в очах з’являється невимовний сум.
Війна! Це слово несе за собою море сліз, страждань, біль за загиблими. Звідусіль, де йде війна, чути плач дітей, жінок і сильні вибухи, які розривають людям душі і серця.
Друга Світова війна... Один з найтрагічніших періодів історії нашої країни...
Вона забрала життя мільйонів людей, змусила зіткнутися в страшній боротьбі народи різних країн.
Немає на землі родини, яку б не торкнулася вона своїм чорним крилом. Коли в мирне життя людей вривається війна, вона завжди приносить горе і смуток в сім’ї, порушує звичний устрій життя.
Ось і нашу родину вона не обійшла стороною...
Мого прадідуся звали Бабенко Микола Лук’янович. Він народився в селі Оріхівка Калінінського району Акмолинської області в Казахстані. Після закінчення школи-вступив до залізничного технікуму.
А у вересні 1942 року був призваний в ряди Червоної Армії. В 1943 році закінчив Перше Червонопрапорне ордена Леніна авіаційне училище зв’язку. Служив в окремій частині стратегічного резерву Генерального штабу і штабу Військово-Повітряних Сил, забезпечував бойові дії авіації.
Прадідусеві доводилось приймати участь в боях у складі Воронезького,I та II Українських,II Білоруського фронтів. Він приймав участь в боях під Сталінградом в складі 17 повітряної армії, а також в битві при Кенігсберзі. В червні 1945 року частину капітана М.Бабенко направили на Далекий Схід.
Там він отримав поранення, там знайшли його бойові нагороди: медалі "За бойові заслуги" та "За звільнення Кореї", орден Вітчизняної війни 2 ступеня, орден Червоної Зірки та інші нагороди. В мирний час він теж одержував високі державні нагороди за сумлінну працю.
Після війни закінчив Гомельське військове радіотехнічне училище й служив у військах Повітряної оборони. Служив на Камчатці, в Москві, в Білорусі. Після виходу на пенсію-переїхав до Херсону.
Його життєлюбству, оптимізму, енергії можна було щиро позаздрити.
В 2008 році не стало мого легендарного прадідуся. Більше немає кому розповідати хвилюючі історії зі сльозами на очах... Та я і вся наша велика родина пам’ятаємо його і пишаємося ним.
Мій прадідусь... Колишній простий солдат, Батьківщини рядовий, а по війні - викладач Херсонського індустріального інституту, член обласного комітету ветеранів війни Микола Лук’янович Бабенко...
Воробйов Дмитро,
учень 9 класу СЗОШ №2 м.Каховка