18.11.20
Спільна Аміна, студентка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
«Студенти - самі екстремальні люди», - мабуть всі чули цей вислів. Мені також довелося в цьому переконатися у серпні 2019 року, коли стала студенткою омріяного Київського політеху.
Престижний ВУЗ з багатою історією, в якому навчається більше 25000 студентів. Студентське містечко за розмірами майже, як моя рідна Каховка. Готуючись до вступу, я вважала, що у ВУЗі такого рівня навчається дуже серйозна та трохи схиблена на навчанні молодь. Але... все, що я собі уявляла «розсипалося» вже у перший день - День посвяти у студенти (до цього ще було заселення до гуртожитку, окрема історія, сьогодні - про інше).
І так, 30 серпня 2019 року - ранок. Проблеми з поселенням позаду, нас чекає студкуратор нашої групи, чудова дівчина 2 курсу. Вона веде прямі ефіри у соцмережах, координує, відповідає на запитання та багато розказує про те, як буде відбуватись офіційна частина свята.
30 серпня 2019 року - полудень. Усі 18 факультетів та 9 науково-дослідних інститутів КПІ з різних точок студмістечка рушили до «Площі знань». Звідусіль чутні гасла та пісні, багато децибелів звуку, шум, чим ближче до Площі, тим концентрація вище. Радісно, страшно, якось неймовірно. Почуття гордості змінювали почуття невизначеності попереду. Гарне свято, дуже емоційні та драйвові виступи викладачів та студентів, єдність факультету, знайомство з групою (я, на хвилиночку, одна дівчинка у своїй, то також окрема історія).
30 серпня 2019 року - вечір. Отже, «неформальна посвята» студентів проходить у великому сквері під назвою «Поляна». Тут був свій концерт «по інтересам» на кожній лавці. Люди неформальної зовнішності, з гітарами і піснями різних жанрів відмічали початок нового навчального року. Було круте фаєр-шоу, студенти старших курсів давали настанови першачкам. І наостанок, з’явився візок з магазину «Сільпо», який чомусь опинився високо на дереві. В мене шок, втома, перенасичення організму емоціями... Це вже потім мені розповіли історію про те, що візок - це така традиція. Кожен рік у «День посвяти» його просто хтось краде (зрозуміло, зі студентів) і вона опиняється на дереві. А зранку, двірники (велика їм дяка) вертають її на місце, якщо достануть з дерева.
Чесно кажучи, ця історія викликала найбільші емоції і закарбувалась у пам’яті: тут і цікавість, і інтерес, і десь розчарування, і страх, і почуття свята - все змішалося в кінці такого насиченого дня. Потім багато навчання, нових знайомств, незабутня перша сесія і.... КАРАНТИН. Карантин, який поки що лишив мене справжнього студентського життя...
попередня
Федченко Анастасія, “Моя студентська історія”
наступна
Тышковец Виолетта, студентка Национального Университета «Одесская Морская Академия», победитель онлайн конкурса эссэ «Моя студенческая история»