UKR
Середа 06 Листопада 2024 року subscribe_imgПідписатися на новини
kaxobka
Офіційний сайт Каховської міської територіальної громади
Версія сайту для людей з вадами слуху та зору

Оголошення


01.10.2024

Департамент захисту довкілля та природних ресурсів
Херсонської обласної державної адміністрації інформує про початок
Процедури громадського обговорення та строки подання пропозицій
та зауважень до Документа державного планування «Регіональний
план управління відходами в Херсонській області до 2034 року»
(ДДП) та звіту про стратегічну екологічну оцінку (СЕО).

Детальніше

25.07.2024

Заява про визначення обсягу СЕО

Детальніше

11.03.2024

На виконання Закону України від 21.03.2023 № 3005-IX «Про засудження та
заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізації
топонімії» та доручення начальника Херсонської обласної військової
адміністрації № 22 від 07 березня 2024 року перейменуванню підлягають
вулиці та провулки на території Каховської міської територіальної громади, а
саме: 42 вулиці та 4 провулки у м. Каховці; 8 вулиць у старостинських
округах громади.

Детальніше

16.02.2022

 

До уваги
фермерів та бджолярів громади!

Детальніше

14.02.2022

Оголошення щодо конкурсу з відбору суб’єктів оціночної діяльності з оцінки земельних ділянок (з метою викупу):

Детальніше

Лічильник відвідувачів


Сьогодні371
Вчора958
На цьому тижні2419
Минулого тижня6255
У цьому місяці4958
Минулого місяця28588
За весь період2682504
29.04.15

ВІЙНА ОЧИМА ДИТИНИ


Од віку до віку, від роду до роду
Літопис - рядок за рядком.
Архіви - то приспана пам’ять народу.
Доторкнися - заб’є джерелом.
"Архівний хорал" Б. Іваненко

Знову з трепетом і обережністю доторкаюсь до пожовклих трикутничків, знову вже в котрий раз перечитую фронтові листи Янковського Леоніда Кириловича, які зберігаються в архіві. В них подих давно минулих років. Кожен рядок написаний з любов’ю до коханої дружини, двох дочок Ліни і Жанни. А яка подальша доля автора листів, мені було невідомо. Допоки краєзнавець Алла Миколаївна Яблонська при передачі документів в архів розповіла, що одна з дочок Жанна, яка передала ці листи, вже померла, а інша дочка - вчитель. Починаю перебирати у пам’яті вчителів з таким красивим та рідким ім’ям. Моїх дочок у школі № 1 вчила Рожко Ліна Леонідівна, сусідка моїх батьків, яку знаю ще з 1981 року. Хвилюючись, набираю телефон, вона чи ні? Яке везіння, у відповідь знайомий голос - і я отримую запрошення на зустріч.
Переді мною фотографії, пожовклі від часу документи, вирізки з газет минулих років. А ще спогади - з них оживає історія роду, рідної Каховки, країни.
Беру до рук свідоцтво про народження Янковської Ліни Леонідівни, дата минулого століття: 16 травня 1936 р., видане Червоноперекопською сільською радою Одеської області, а підпис - секретар сільради Л.Янковський. Однофамілець? Ні, батько Леонід Кирилович. Він народився в с. Наталівка, у сім’ї його звали гарним українським ім’ям Левко, у Наталівській церкві був записаний як Лев, надалі у паспорті Леонід, і діти Леонідовичи. Леонід Кирилович в дитинстві гарно малював, надалі його талант успадкували вже онуки. Маючи чотири класи освіти, був начитаною людиною і в душі романтик.
Зі спогадів Ліни Леонідівни: "Мене тато називав Ліна, тому що в 1936 році йшла війна в Іспанії, була пісня "Здравствуй, дочка, здравствуй, Лина, что случилося с тобой". Народився син у 1938 р. Жорж (помер у 9-10 мес.), назвав на честь французької письменниці Жорж Санд. Жанну папа назвав на честь Жанни Д’Арк".
Я слухаю Ліну Леонідівну і дивуюся, як багато вона пам’ятає, емоційно розповідає про воєнне лихоліття. Яку трагедію довелося пережити старшому поколінню, щоб у пам’яті шестирічної дитини назавжди лишилися такі сумні спогади.
Вона розповідає. У 5 років я самостійно з третього кварталу приходила в гості до діда, який працював завгоспом у Будинку піонерів (сучасне Де Манджаро), саме тут я вперше побачила, як бомбардували наше місто, а ми з дідом ледве встигли добігти до окопу за будинком.
Батька мобілізували влітку 1941. Воював у артилерійському зенітному дивізіоні. Приймав участь у боях на півдні, у Криму, нагороджений медалями "За оборону Севастополя", "За оборону Одессы".
Під Херсонесом у 1942 р. батько попав у полон, звідти до Миколаєва через Каховку гнали кілька тисяч полонених. Я пам’ятаю колону виснажених людей, які йшли по вул. Мелітопольській. Каховчани кидали їм моркву, сухарі, хліб, а наші військовополонені записки. Одна з таких записок була адресована мамі, ми взнали, що батька женуть на Миколаївський військовий завод. Мама за допомогою родичів зібрала продукти і пішла у Миколаїв до батька. Вона з молодості хворіла серцем. Щоб проходити через німецькі пости, лікар-єврей дав довідку про консультацію у м. Херсоні.
У Миколаєві мати з батьком зустрілися. Батька було не впізнати: шкура і кості, такий худий та слабкий, не міг випити яйце, так тряслися руки. Мама ходила таким чином до батька 13 раз. Один раз разом з матір’ю прийшла і я.
Ліна Леонідівна замовкає, занурившись у спогади. Чекаю... І ось знову лине розповідь. Перед очима невелика метрів 8 кімната, це, що дивно, саме німці виділили квартиру жінці з двома маленькими дітьми. Вікна великі, стеля висока, а поряд у сусідній кімнаті нерозірваний снаряд. Потім його винесли, але деякий час у Ліни та Жанни було таке жахливе сусідство. Під час окупації з людьми жили німці, румуни, італійці, осетини. Німці були різні. Хтось погрожував нам, дітям, автоматом, а один, пам’ятаю, був добрий, давав нам їжу, цукерки, подарував хрестик. При відступу з Каховки на постої у нас були осетини. У бурках, папахах, жорстокі, хрестик той у нас украли.
Я дивлюся на цю худорляву жінку, схожу на свого батька, слухаю її розповідь, а перед очима картини тяжкого воєнного дитинства. Очима шестирічної дитини я бачу розстріл каховчан у глибокому рові на краю міста: кулі влучають у людей, тіла перевертаються і падають, перевертаються і падають. На цьому місті встановлений пам’ятник "Жертвам фашизму". А ось малеча стоїть на хуторі Терни: площа, амбари побудовані у вигляді каре, вітряк, високі тополі і посередині колодязь. У колодязь німці кидають гранати, а звідти стогін закатованих євреїв.
Коли бомбардували Каховку, ми завжди ховалися: під ліжком, у підвалах, в окопах. Батько був атеїстом, а мама віруючою людиною. Ми весь час молилися за батька: "Спаси наши души, крепи наше сердце. Господи, спаси нашего папочку, господи, спаси моего мужа". Може молитви, може доля зберегла від ворожої кулі. Тричі тікав з полону, один раз з-під розстрілу, потім знову бої, шпиталь, бої.
Леонід Кирилович Янковський зустрів перемогу у Болгарії (див. Фото № 1, 9 травня 1945 р., зліва). Повернувся живим, але дуже хворим. Звичайно працював, в автобазі, відділі соціального забезпечення, на будівництві Каховської ГЕС, на заводі ЕСО. Треба було піднімати трьох дітей, давати освіту, після війни народився молодший син Анатолій, став кадровим військовим.
Я знову і знову перечитую пожовклі листи, на багатьох штам "Проверено военной цензурой". Але ніяка цензура не завважила Леоніду Янковському писати про свою любов до дружини. Багато років потому за три місяці до смерті він своєю рукою пише такі строки про дружину Марію: "Была необыкновенно пугливой как лань, кроткой души. Ты, мой голубок, еще и сейчас очень красивая"
Закінчилася розповідь, вона значно більше, ніж вдалося передати мені. Я дуже вдячна Ліні Леонідівні за спогади. Перебираючи фотографії, вибрала ту, де глава сім’ї у вишитій українській сорочці, з дружиною, дітьми, онуками. (див. Фото № 2, 1969 р.). Син Анатолій, що проживає у Литві, з гордістю береже прапор України.
Побажаємо нашій країні миру, спокою, злагоди. Дуже боляче було б писати про сучасну війну очима наших дітей.

Лілія Кузьміна